• Він – найстарший син, турботливий брат, опора для родини, душа компанії й справжній Герой для односельчан, адже з перших днів повномасштабної війни сміливо виконував бойовий обов’язок на передовій.
  • Навіть після контузії, не підлікувавшись як слід, Сергій без вагань вирушив назад на фронт, до побратимів. Як його не прохали залишились, не їхати у «те пекло» – не послухав. Не міг залишити своїх хлопців напризволяще…

Військовий трагічно загинув у понеділок, 3 жовтня внаслідок мінометного обстрілу на Донеччині. Як розповів близький друг захисника, ввечері, у день смерті, роту Сергія обіцяли відвести із зони бойових дій, а його – відпустити на трохи додому. Цього він найдужче чекав, та не судилось…

– Шумщина плаче… Знову сумна втрата у нашій громаді… Ще від початку повномасштабного вторгнення російської федерації Сергій пішов захищати рідну землю. Він назавжди залишиться в пам’яті рідних та близьких як чудовий син, найкращий брат, надійний друг та побратим. Сергій був добрим, щирим, життєрадісним, завжди усіх підтримував та допомагав. Україна втратила ще одного Героя, який щиро любив її та захищав, незважаючи ні на що. Він ніколи не ховався від труднощів, для нього обов’язок був понад усе. Вічна слава Герою… Низько схиляємо голову перед загиблим, розділяємо біль втрати з рідними, близькими та друзями, – гірку звістку повідомив краянам Вадим Боярський, міський голова Шумської об’єднаної територіальної громади.

Зустрічатимуть тіло загиблого у неділю, 9 жовтня о 15:00. Міський голова Вадим Боярський закликав краян прийти та віддати останню шану бійцю на площі Героїв Майдану, зустріти його «живим коридором» з квітами та запаленими свічками у Шумську.

Чин поховання загиблого Героя Сергія Руденького відбудеться 10 жовтня в селі Залісці о 10 годині. Цей день у громаді оголошено днем жалоби…

Його життя згасло у донбаських степах

Руденький Сергій Анатолійович народився 7 квітня 1984 року у Коськові Шепетівського району Хмельницької області. Згодом його родина перебралась до рідного населеного пункту матері – у село Залісці, що на Шумщині. Там чоловік мешкав усе своє життя. Закінчив одинадцять класів у Залісцівському НВК. Однокласниця Ірина пригадує, що як тільки Сергій прийшов до них, одразу влився у дитячий колектив і став його частинкою, подружившись з усіма.

Сергій — передостанній хлопець з правого боку, стоїть біля друга Володимира. Фото з архіву

– Пам’ятаю, він зайшов в сіренькому костюмі. Такий високий, худенький, смішний хлопець з кумедним чубом. Нас було багато у класі, він став двадцять першим учнем. Ми швидко знайшли спільну мову, разом дуркували, Сергій підтримував будь-яку авантюру. Кожен у класі мав свій характер. Він поміж нами був найбільший добряк, любив жартувати. Ніколи поганого слова нікому не сказав, нікого не образив. Він залишився для мене не лише однокласником, а й другом дитинства. Ми товаришували 27 років,  – розповідає про минуле жінка.

Захисник — лежить на передньому плані фотографії. Світлина з класного архіву

Після школи Сергій навчався у Тернопільському вищому професійному училищі №4 імені Михайла Паращука. За спеціальністю чоловік – оператор-налагоджувальник швейних машин, однак у житті брався за всяке ремесло. Був у Луцьку комплектувальником та працював на складі серветок. Їздив на заробітки, робив ремонти. Односельчанин загиблого Ігор каже, що коли у рідних Залісцях створювали дитбудинок сімейного типу, Сергій теж долучився до будівництва. Він мав золоті руки.

До 24 лютого 2022 року боєць був трактористом місцевого ТОВ «Бриківське». Це його останній освоєний фах. У пам’яті колег чоловік назавжди залишився добрим другом, надійним порадником, дійсно професіоналом власної справи.

– Колектив Товариства з обмеженою відповідальністю «БРИКІВСЬКЕ» щиро сумує з приводу непоправної втрати – загинув працівник Сергій Анатолійович Руденький. Нехай добрий, світлий спомин про нього залишиться у серцях рідних, колег, усіх, хто його знав, любив та шанував. Важко знайти слова втіхи, коли зупиняється серце людини, проте світлі спогади про тих, хто залишив по собі добрі справи та чесно прожив життя, завжди сильніші, ніж смерть! Висловлюємо співчуття родині загиблого Героя України. Віримо, що Господь прийме його душу в Царство Небесне. Вічна пам’ять воїну, вірному солдату України, – такі слова присвятили йому від агрокомпанії.

Сергій Руденький з подругами-однокласницями

Про захисника написали й кілька віршованих рядків. Весь смуток від важкої втрати бринить у символічних фразах: «Сильний вітер гуде й посивіла від снігу земля: не співає пісень і не грають музики весільні. В чорний смуток густий перелито життя журавля, а матусеньки біль поринає в тривоги осінні. Син пішов на війну боронити Вітчизну і дім, у кривавих боях він присягу військову не зрадив. У донбаських степах згасли зорі його золоті, ніжний обрій надій розстріляли снаряди із «градів». Заболіло йому… Заболіло йому лиш на мить, забіліло в очах, у тумані розтанули звуки… Невимовна печаль мамі душу ятрить: хто зігріє теплом її стомлені працею руки?».

До останнього подиху був з побратимами

Минулого року 4 липня, Сергій та його однокласники зібрались на чергове свято – двадцять років після закінчення школи. Лунали привітання, звучали теплі слова, з келихами у руках дорослі «діти» згадували пережиті гуртом моменти. А їх було немало, зауважує однокласниця військового Ірина. Їхній клас неймовірно дружний, одне за одного завше стояли горою. Це знають і вчителі, і всеньке село. Тоді ніхто й гадки не мав, що за декілька місяців росія вторгнеться до України, а ще за деякий час Сергія не стане і вони збиратимуться на його похорон…

У стінах НВК зібрався випуск 1991 року. Фото з архіву однокласниці загиблого Ірини

– Ми бачились при будь-якій нагоді, підтримували зв’язок, ходили один до одного на дні народження, весілля, хрестини. Навіть створили групу в соцмережах «Вічно молоді». Кожні п’ять років збирались. Наші однокласники з’їжджалися зі столиці, з Херсону, інших міст. Сергій не пропускав ці зустрічі. Він перший був на місці, перший озивався на мій заклик. Веселий, щирий, добродушний, вірний та надійний. Найбільше нас дружило семеро з класу – четверо дівчат та троє хлопців. Компанію охрестили в селі «костюмчиком». Як тільки ми разом, всі говорять: «О, костюмчик вже в зборі!». Тепер все розпалось, бо Сергій загинув. А він – як наше серце! – не може стримати сліз пані Ірина.

Коли стартувало російське вторгнення, Сергія Руденького 8 березня призвали на службу у лави Збройних Сил. Всі дивувались – як це він йде на фронт, якщо ніколи не служив в армії. Та чоловік не пручався, бо крім любові до рідних та друзів мав ще одне кохання – Україну! Воював на Донецькому напрямку, виконував обов’язки рядового солдата. Коли місяць тому командира його роти серйозно поранили, Сергій став в.о. ротного та відповідав за життя своїх хлопців. В одній із сутичок влітку захисник отримав контузію і потрапив в госпіталь…

– Лежав у лікарні в Трускавці. Коли його відпустили додому, я забрав Сергія та привіз у рідне село. Він побув тут три дні, а далі з автівкою (яку передали на Донеччину бійцям – прим.) вирушив до військової частини. Згодом повернувся додому на десять діб. Після контузії він мав шанс не їхати на передову, а відновити здоров’я. Ми його просили залишитись, та Сергій стояв на своєму – відповів, що піде назад до хлопців, – розповідає друг загиблого Володимир.

Боєць героїчно загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу 3 жовтня, біля одного з населених пунктів на Донеччині. Востаннє вони з товаришем Володею переписувались в неділю, напередодні смертельного бою. Також ще у суботу Сергій Руденький написав до однокласниці та подруги Ірини, привітав її із Днем ангела та попросив надіслати кілька шкільних фотографій, що жінка виконала. Орієнтовно об 23:00-23:40 (неділя) зв’язок із військовим остаточно обірвався…

– У понеділок ввечері їхню роту мали відвести із зони активних бойових дій. Сергієві обіцяли, що відпустять його в село на десять днів. А він загинув того ж дня, так і не дочекавшись відпустки, не побачивши рідних… – зітхає Володимир.

Відлетів ангелом у небо…

Коли Ірина спілкувалась з Сергієм, вони домовились – як тільки той приїде на ротацію, всією компанією вирушать відпочивати. А ще говорили про те, що як тільки закінчиться війна і настане Перемога, скличуть «позаштатну» зустріч однокласників. Все змінилось в одну мить. Тепер, плаче жінка, зустрінуться на похороні товариша, щоб віддати йому шану й провести в останню путь. А коли бачитимуться надалі, найперше відвідуватимуть його могилу на кладовищі…

– Відкриваю альбом з фотографіями, бачу спільні кадри і плачу. Всі вони неймовірно рідні. Разом з Сергієм відірвали частинку мене. Я не усвідомлюю, як пережити утрату батькам та братам, але мені і всім однокласникам дуже болить. Щиро вірю, що його Бог забрав його до себе, бо такої людини більше не буде! Веселун, «вогник», хороший, сміливий. А як він любив танцювати! А ще був вірний Батьківщині, за яку поліг на полі бою, – завершує розмову пані Ірина.

Загиблий військовик так і не встиг створити свою родину. Мерзенна росія не дала… У рідному селі Залісці в Сергія Руденького залишились мама Ольга та батько Анатолій, а ще три брати – Петро, Микола і Василь. Місцева поетеса Тетяна присвятила односельчанину-Герою емоційний вірш:

«Його покликали і він пішов, нічого не доводив та не сперечався.

Бо ж у венах била українська кров, він боронив усіх, а сам не захистився.

Його забрали шофером, а кинули у бій, і наперед, у саме пекло.

Стояв, боровся, як умів …та відлетів ангелом у небо.

Сергій – найстарший син і брат,

Вірний товариш, усміхнений, трудолюбивий.

Вклоняємось до ніг твоїм батькам 

І просимо у Бога, щоб додав їм сили.

Ніхто ніколи не пробачить москалям, і зрадникам усім, що поміж нами.

Ти завжди будеш в спогадах, в думках, жахлива втрата,

невгамовний біль не висловиш словами.

…він боронив усіх, а сам не захистився…

Редакція висловлює щирі співчуття батькам, братам, однокласникам, друзям, побратимам, односельчанам та всім, хто втратив дорогу людину – Сергія Руденького. Вічна пам’ять, шана і слава тобі, Герою…

Advertisment

От admin999